Качині історії: інтерв’ю з власником підприємства СТОВ «ППЗ “Коробівський”» Сподіним Сергієм Юрійовичем

Щоб забезпечити стабільну роботу підприємства, СТОВ «ППЗ “Коробівський”» довелося з режиму репродуктора перейти на виробництво повного циклу.

Марія Михно

Птахоплемзавод «Коробівський», що у с. Кедина гора Черкаської області, займається качками понад півстоліття: у 2014-му йому виповнилося 50 років. Підприємство працює за повним виробничим циклом: утримують батьківське поголів’я, інкубують яйця, вирощують ремонтний молодняк і товарну птицю. Готову м’ясну продукцію під торговою маркою «Смачне каченя» реалізують по всій Україні. У 2010 році власником підприємства став Сергій Юрійович Сподін, що мав активи в аграрному та будівельному бізнесі. На той час господарство перебувало в тяжкому фінансовому стані. Новому власнику довелося наново встановлювати контакти з торговими мережами, шукати посеред зими підстилковий матеріал для поголів’я, особистими коштами гасити банківські кредити. Наразі підприємство працює в штатному режимі. Про особливості виробництва і ринок м’яса качки в Україні та світі Сергія Сподіна розпитував журнал «Наше Птахівництво».

Сергію Юрійовичу, ваше господарство має солідну історію. Багато хто знає про нього як про качиний племрепродуктор, що працював із часів СРСР. Чому господарство відмовилося від вузької спеціалізації та переорієнтувалося на повний цикл вирощування качок?

Справді, за союзних часів ППЗ «Коробівський» виконував роль качиного репродуктора, забезпечуючи добовим молодняком та інкубаційними яйцями всю Україну, а частково – навіть суміжні республіки. Ця вузька спеціалізація давала змогу більше заглиблюватися в репродуктивні технології, повноцінно займатися відтворенням. У 70–80 рр. за добу на підприємстві отримували до 100 тис. каченят. У часи планової економіки було чітко розписано, хто цих каченят викупить і коли. В умовах вільного ринку, коли зв’язки з відгодівельними господарствами обірвалися, певності в продажу молодняку не стало. Це змусило ППЗ «Коробівський» переорієнтуватися на повний цикл вирощування птиці, організовувати забійний цех, створювати власну торгову марку та самостійно займатися збутом качиного м’яса.

У країнах із розвиненим качківництвом ринок сегментований: одні підприємства займаються тільки інкубацією, інші – відгодівлею, ще інші – забоєм і пакуванням. Так працюють в Франції, Угорщині, Болгарії. В умовах нашої країни такий варіант поки що неможливий. Звісно, ефективність при цьому втрачається. Коли треба займатися усім одразу, немає можливості досконально вивчити кожен аспект і досягти в усьому найкращих показників.

Яке місце на ринку займає СТОВ «ППЗ Коробівський»?

В Україні ми є ключовим гравцем на ринку м’яса качки. На полицях супермаркетів часом можна побачити різні бренди, однак під цими брендами продають птицю, куплену в нашому господарстві на забій. Різниця в тому, що в нас забій промисловий, а перекупники патрають вручну і націнюють 10–15 гривень на кілограмі готового продукту – знімаю капелюх за маркетинг, це піднімає споживання качки.

Які наразі обсяги продажу підприємства?

Ми продаємо качиного м’яса за рік стільки, скільки курятини під маркою «Наша Ряба» продається за день. І перспектив, що найближчим часом цей сегмент зросте у 1,5–2 рази, поки що не передбачається, навпаки останні два роки є падіння. Передусім причина в низькій купівельній спроможності населення. На початку 70-х років в Україні м'ясо качки в структурі споживання птиці займало 23%. Зараз цей показник суттєво зменшився. Якщо в радянські часи казали догнати і перегнати США, то сьогодні в Україні споживання м’яса качки на одного громадянина на рівні США і значно більше, якщо враховувати присадибне поголів’я.

Наскільки відповідає дійсності твердження, що основним конкурентом качки на полиці супермаркету є курятина?

Качка – святковий продукт. Це сегмент більш дорогої, іміджевої птиці, тоді як курка – продукт для споживання на кожен день.

У середньому у світі качка дорожча за курку вдвічі. По-перше, качка несеться менше, до того ж виводимість качат значно гірша, ніж виводимість курчат. По-друге, норма посадки качок у пташнику на квадратний метр є в рази більшою, відповідно, збільшуються затрати на будівництво приміщень, а в подальшому – на їх обігрів та вентиляцію. По-третє, качка виділяє більше посліду, тож потребує в три-чотири рази більше підстилкового матеріалу. По-четверте, генетика качок у плані конверсії корму значно відстає від досягнень у генетиці курей: у качки конверсія корму на 20% гірша, ніж у курки. І, нарешті, вихід м’яса з тушки в курки більший, ніж у качки.

Який асортимент пропонує покупцям ваше господарство?

Понад 95% наших продажів – пекінська качка. Також ми вирощуємо мулардів, мускусних качок і гусей на м'ясо. Відповідно, продаємо свіжі та заморожені тушки зазначених видів птиці, а також окремі частини тушки в упаковках (філе, окіст, набір для бульйону, печінку, серце, шлунки, шиї). Не так давно запровадили новий напрям – вирощування мулардів для отримання делікатесної печінки під назвою фуа-гра.

Усе це продається на внутрішньому ринку?

М'ясо – так, тільки на внутрішньому ринку. Деякі субпродукти йдуть на експорт. Скажімо, шлунки нам невигідно продавати всередині України, адже китайці платять за них у 1,5 рази більше. Також експортна позиція качині язички. Спочатку я не сприймав цю частину туші як товар, адже один язичок важить якихось 12 грамів. Однак на значних обсягах можна сформувати партію, а Китай готовий платити за таку продукцію.

Треба вчитися заробляти на всьому, що можна отримати від качки. Тільки тоді можна сподіватися на рентабельність виробництва. Скажімо, США щороку постачають у Китай 320 тис. т курячих лапок. Для нас курячі лапки – це сміття, яким можна розважити хіба що собаку. Американці ж на цьому «смітті» заробляють сотні мільйонів, враховуючи, що кілограм лапок коштує 0,5 дол. Однак дозволити собі формувати значні партії на експорт можуть лише великі спеціалізовані підприємства. Ми поки працюємо над цим питанням.

Качиний пух і перо – теж товарна позиція?

Пух і перо – одна зі статей нашого експорту. Качка – водоплавна птиця, тому її перо ціниться на міжнародному ринку і добре продається за валюту в Польщу, Болгарію, Німеччину, США. Важко повірити, що з 50-х років і до недавнього часу качине перо на птахофабриках просто викидалося, оскільки воно дешевше за гусяче у п’ять-сім разів. Населення в Україні качине перо викидає й досі. Мільйони доларів просто закопують у землю. Цього року в нас був період, коли на складі назбиралося 70 т пухо-перової суміші. Пікова ціна 2 роки назад складала 4,5 дол.

Качина фуа-гра – новинка вашої птахофабрики. Які перспективи в цього продукту?

За моїми оцінками, ринок фуа-гри в Україні не перевищує 2 т на місяць. У населення сьогодні бракує коштів, тому такий продукт не має значного попиту. Однак для асортименту він потрібен. Гусячу фуа-гру та продукти з неї вже тривалий час виробляє ТОВ „Птахофабрика „Снятинська Нова“, що належить МХП. Хоча 90% ринку фуа-гри у світі – це саме качина фуа-гра.

Ви зазначили, що підприємство реалізує не лише цілі тушки качок і гусей, а й частини: грудку, окіст тощо. Чим це вигідно для продавця?

Останні роки намітилася тенденція, що люди не в змозі купувати цілі тушки, для них це надто дорого. А от купити частину – грудку, окіст або суповий набір – значно простіше. Відчуваючи посил ринку, рік тому ми збудували окремий цех для розділення тушок. Це допомагає нам зберегти обсяги продажу.

Як у вас налагоджений збут продукції?

У нас є прямі контракти на поставки товару з практично з усіма торговими мережами України, маємо власний автопарк для доставки продукції. Найбільші обсяги продажу забезпечує мережа магазинів «Сільпо», а найширший наш асортимент представлений у мережі «МЕТРО» – там скуповуються ресторатори, які вибирають товар не лише за ціною.

Станом на сьогодні 80% м’яса качки в Україні продається у свіжому вигляді, і лише 20% – у замороженому. П’ять років тому все було навпаки.

Розкажіть про вирощування мулардів на м’ясо. Наскільки рентабельним є цей напрям в умовах птахофабрики?

Муларди – не промислова птиця. Вона значно краще підходить для фермерських та присадибних господарств. Фермери продають нам домашніх мулардів у значній кількості, ми готові займатися їх забоєм та продажем, однак вирощувати їх в умовах птахоферми немає сенсу – собівартість виходить вищою, ніж за утримання на присадибній ділянці. У муларда конверсія корму в півтора рази вища, ніж у пекінської качки. Однак при цьому муларди всеїдні, добре ростуть на тій же рясці, тож їх невигідно годувати комбікормом – це надто дорого.

Інша справа – ринок добового муларда. Він став для мене справжнім відкриттям. Спершу, зізнаюся, я його недооцінив. Для мене було незрозумілим, як люди можуть купувати каченя за ціною курячої тушки в магазині. Однак завдяки простоті утримання муларди за якихось п’ять останніх років завоювали любов українців. Населення фанатіє від цих качок. Якщо п’ять років тому каченят на базарі вибирали найдешевших, то тепер подавай усім із чорною цяткою.

Мулардів промислово є сенс вирощувати тільки на фуа-гру, тоді це виправдані затрати. Також перспективним є продаж добового молодняку. Оскільки самки муларда є стерильними, поціновувачі цього кросу змушені щороку купувати каченят на птахофабриках.

Чим вас привабило утримання гусей?

Вирішили додати ще одну асортиментну позицію. Минулого року вперше посадили на відгодівлю 5 тис. голів молодняку. Ветеринарно-санітарні норми дозволяють утримання гусей разом із качками. Однак бізнес на цій птиці складно робити через низьку купівельну спроможність населення. Скажімо, мережа «Ашан», що має французьке коріння, одразу зголосилася на продаж охолоджених тушок у своїх супермаркетах. Починалося все оптимістично, однак зараз обсяги поставок дуже незначні – люди голосують грошима за дешевші товари, хоча знають і люблять цю птицю.

Наскільки великим є ринок качиного м’яса у світі?

У світових масштабах ринок качки становить 5% від ринку курятини, а без Китая значно менше 1%. За даними ФАО (продовольчої та сільськогосподарської організації ООН) ринок м’яса качки у світі оцінюється в 4,4 млн т. При цьому на Азію припадає 80% виробництва та споживання, тобто на решту світу лишається менше 1 млн т. Для порівняння: за даними «Союзу птахівників України» у 2014 році вітчизняними підприємствами було вироблено 1,2 млн т курятини. У США з’їдається за рік лише 58 тис. т м’яса качки – це смішні обсяги.

Чи є перспектива експорту м’яса качки з України? Зокрема, доводилося чути про наміри вітчизняних птахівників експортувати до Китаю курятину. Чи не варто запропонувати китайцям вітчизняну качку?

Справа в тому, що Китай майже не імпортує качине м'ясо, він є одним з його найбільших експортерів разом із Францією та Угорщиною. У цифрах китайський імпорт за рік становить 1,7 тис. т, а експорт – 45 тис. т. Відчуваєте різницю? Тобто ринок качиного м’яса в Китаї недоступний для європейських чи інших світових виробників.

У південних провінціях КНР, де мені довелося побувати, качка на полицях супермаркетів продається дешевше за курку. Це виняток зі світової практики. Експортна ціна качки в Китаї становить 3 дол./кг.

Великим імпортером м’яса качки у світі є Німеччина, однак усім відомо, наскільки складними є процедури виходу з м’ясною продукцією на європейський ринок.

Наскільки сьогодні актуальним і перспективним є напрям продажу добового молодняку?

Господарств, що могли б купувати у нас молодняк пекінської качки на відгодівлю в значній кількості, просто немає. Років три-чотири тому ми постачали в Росію партії по 400 тис. голів. Тепер цей напрям закритий. Із каченятами пекінської породи на ринок населення в останні роки майже не виходимо взагалі. Справа в тому, що наші каченята генетично кращі, однак дорожчі. За цикл відгодівлі наше каченя з’їсть у півтора рази менше зерна, однак люди цього не розуміють і купують дешевший товар. А чому він дешевший? Бо легка качка дає більшу кількість яєць. І виводимість у легших кросів більша. Я зустрічав випадки, коли жива вага качки батьківського поголів’я становить у середньому 2,2 кг, а в нас на відгодівлі – 3 кг.

Інша ситуація з мулардами. Каченят муларда ми продаємо населенню, маємо власне батьківське поголів’я, володіємо технологією штучного запліднення. У разі потреби завозимо інкубаційні яйця та молодняк з Європи. Однак це сезонний продукт, який продається лише три місяці на рік.

Наскільки рентабельним сьогодні є качиний бізнес?

Це філософське питання. У відкритих звітах ключові птахівники в Україні за минулий та поточний роки показують збитки. Рік тому курс долара був 15, а зараз – 25. Ми ніколи не користувалися банківськими кредитами, тим більше валютними. Це наше правило. Однак собівартість виробництва на фоні збільшення курсової різниці все одно значно зросла, а ціну ми підняли далеко не пропорційно. Якщо рік тому тонна кукурудзи коштувала 1550 грн, то зараз – 3200. Крім того, ми продаємо товар супермаркетам із відтермінуванням платежу. Поки до нас вертаються гроші, витрати на виробництво встигають зрости. Але ж збільшувати ціну щомісяця супермаркетам на практиці нереально.

Попередній Новий рік 2015 був кращим для споживачів. Завжди під це свято ми готували складські запаси, формували партії товару. Однак ще на початку грудня 2015 року було зрозуміло, що покупці не готові сильно витрачатися на святкування, особливо в регіонах.

Час від часу деякі компанії озвучували плани створення великих качиних комплексів, однак нові потужні гравці на ринку так і не з’явилися. На вашу думку, в чому причина буксування таких проектів?

Причина проста – ринок маленький, затісний, ризикований. Тоді як створення качиної ферми з нуля потребує дуже значних інвестицій. Через це більшість проектів не доживає навіть до стадії детальної розробки. У Росії один мегапроект із вирощування качок таки реалізували – це комплекс «Донстар», що повноцінно запрацював у 2013 році. Проект профінансував державний «Россільгоспбанк» на суму 7 млрд рублів (за курсом 2013 року це приблизно 225 млн дол.), і власники заявляли про потребу ще 3 млрд рублів для добудови другої черги комплексу. Тобто підприємство залучило державні гроші, отримує компенсацію відсотків за кредитом, часткову компенсацію будівництва. Звісно, за таких умов неризиково працювати - будуєш не за свої кошти – ризику нуль.

Тренд останніх років – модернізація систем опалення. Чи відбулися подібні зміни на вашому підприємстві?

Так, ми інвестували значні кошти, щоб відмовитися від газу. Ще п’ять років тому у собівартості кілограма м’яса на підприємстві 1–2 грн становила оплата за газ. За 2015 рік повністю перевели на дрова систему обігріву для маленьких каченят, яким у приміщенні потрібна температура +35 °С. Пар на забійний цех також подається з дров’яного котла, раніше за забій палили 1 000 кубів газу. Це дає змогу істотно зменшити виробничі витрати.

Які напрями актуальні для розвитку підприємства?

Ми зацікавлені в тому, щоб скуповувати поголів’я у фермерів та підприємців живою вагою на забій для продажу в мережі під нашою торговою маркою. Зокрема, це стосується мулардів і гусей. Така співпраця в нас уже налагоджена з деякими інкубаторами, що реалізують батьківське поголів’я після завершення репродуктивного сезону. Для доставки поголів’я на підприємство був закуплений спеціалізований транспорт, тобто створені оптимальні умови. Сподіваємося, це дасть нам змогу вийти на більші обсяги реалізації.